Дзбанок Сонця


сайт вчителя-словесника Губчанського НВК
Нич Тетяни Миколаївни

Моє Сонце

Есе



Промінчик Сонечка міцно огорнув мене своїми обіймами... Його теплий, ніжний поцілунок приніс відчуття затишку і спокою. Він дав можливість відчути себе потрібною по-справжньому, а ще величезне бажання жити... Я розгорнула свої крила і... злетіла. Високо-високо... Я стала Метеликом. Метеликом в долонях мого Промінчика. Під його теплом я розцвітаю квіткою. Я не знаю, яким кольором він мене бачить, та я б хотіла бути саме синього, бо чомусь синє в людей асоціюється зі щастям. А я хочу бачити радісне обличчя і усмішки.  Багато усмішок.

Наступає вечір і Сонце ховається. Воно обов’язково повернеться завтра. Та поки що ніч. Я загортаюсь в спогади дня і поринаю в роздуми...

 

...Життєва дорога веде в нікуди. Має значення не те, куди ти прийдеш, а сам шлях. Якщо стає важко по ньому іти, то чому б не вибрати інший напрямок, чому б не відпустити страх і не розправити крила до мрій, які колись були важливою частиною вечорів, що дихали таємничістю?! Чому вік і обставини вселяють нам критичність до чужих планів, чому ми перестаємо вірити в краще, чому оточення навколо нав’язує нам давно сформовані стереотипи нудних, пустих, ледачих песимістів?

Мрії здійснюються! Це відомий факт. Просто не всі вміють мріяти. Ми лінуємось навіть в голові створити собі модель свого щасливого життя. То чому ж потім нарікаємо, що нам погано живеться? Звідки і якої нам чекати допомоги, якщо ніколи не знаємо точно, чого хочемо?

Згадуються слова Ф. Кафки: «Людство має дві великі вади: нетерпіння і лінь. Якщо через першу їх вигнали з Раю, то саме друга їм заважає туди повернутися». І я таки з ним згодна. Навіщо займатись самокатуванням? Шукаючи Бога? А хіба Бог хоче твоїх мук? Так, якщо Ти вибираєш ці муки в Його ім’я. Тоді вони того варті. Але чи не більшим гріхом стане продовжувати все, проклинаючи Бога.

Бог – це Любов. Він там, де добре нашій душі.

Якщо ми здатні  помічати красу навколо, значить сіра буденщинна ще не з’їла нашу душу і їй може бути добре не лише від матеріальних благ. І кожен день тоді не буває схожим на інший, бо щораз дарує нам нову можливість. А от  радіти їй чи сумувати – це вже наш вибір.

Буває – день такий спустошений.

І вечір горнеться до ранку.

День вписує в запрошення

Хвилини радості світанку.

 

Життя іде швидкими кроками. Його варто  не відбувати, а наповнювати змістом.

Погляньмо на кольорову красу осіннього лісу, піднімімо очі до неба і роздивімося кожну хмаринку,  зуміймо почути чарівний звук павутинки «бабиного літа», відчуймо на щоці дотик сонячного промінчика, а головне - розділімо радість з дорогими нам людьми, повернімо казку в своє існування, щоб потім зібрати величезну мозаїку «Щасливий» з таких маленьких, але важливих радісних моментів.

І забудьмо все, що примушувало сумувати.

 

Ллє з хмари колір осені,

Вкриває все шмтками неба...

А негаразди всі вже скошені,

І повертатися не треба...

 

 

...Скоро світанок. З Сонцем починаємо новий день. І сьогодні я люблю його і цей світ ще більше, ніж вчора, та менше, ніж буду любити завтра!



Создан 03 ноя 2015



  Комментарии       
Всего 1, последний 2 года назад
tanya-nich 13 ноя 2015 ответить
Так хочеться тебе бачити такою! Синім метеликом, світлим промінчиком!)) Гарно написано!
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником