Дзбанок Сонця


сайт вчителя-словесника Губчанського НВК
Нич Тетяни Миколаївни

Історія України в літературному дискурсі сьогодення як засіб формування патріотизму




Анотація: З огляду на національно-патріотичний аспект у навчанні української літератури у статі зроблено окремі акценти на змістових і дидактичних складниках таких творів, як: «Сині води» Володимира Рутківського,  «Чорний Ворон» Василя Шкляра, «Музей покинутих скульптур» О. Забужко,   «Танго смерті» Юрія Винничука, «Червоний» Андрія Кокотюхи, «Армагедон уже   відбувся» Марії Матіос, «Відлуння: від загиблого діда до померлого» Лариси Денисенко, «Покров» Люко Дашвар, «Оголений нерв» Світлани Талан, «Маріупольський процес» Галини Вдовиченко.

Ключові слова: сучасна література, герой-патріот, війна, мораль, любов, терпимість, справедливість.

Annotation: Taking into account a nacional'no-patriotichniy aspect in the studies of Ukrainian literature in the floor separate accents are done on the semantic and didactics components іn  new ukrainian artistic work.

Keywords: modern literature, hero-patriot, war, moral, love, tolerance, justice.

 

Історичний та суспільно-політичний фактор сьогодні як ніколи набув першочергового значення з-поміж інших чинників формування загальнокультурних цінностей сучасного громадянина. Героїчні й водночас драматичні й навіть трагічні події останнього часу спонукають до формування засобами змісту навчальних предметів якостей особистості, що характеризуються ціннісним ставленням до суспільства, держави, самої себе та інших, природи, праці, мистецтва.

Не можна не погодитись з тим, що художня література завжди мала особливу можливість в ненав’язливій формі потужно впливати на масову свідомість.

Сучасна література різна і здатна задовольнити найвибагливіші читацькі запити і смаки, тож перед вчителем стоїть завдання – допомогти учням розібратись в естетичному багатоголоссі сучасної літератури.

Л. Скорина в «Літературній мозаїці (огляд сучасної української прози)» серед творів, які протягом останніх років стали подіями літературного життя, і на сторінках яких зображено події та персонажів з історії України різних часів, відзначає «Сині води» Володимира Рутківського,  «Чорний Ворон» Василя Шкляра, «Музей покинутих скульптур» О. Забужко, «Танго смерті» Юрія Винничука, «Червоний» Андрія Кокотюхи, «Армагедон уже відбувся» Марії Матіос та «Відлуння: від загиблого діда до померлого» Лариси Денисенко [11]. Візьмемо до уваги також романи Люко Дашвар «Покров», Світлани Талан «Оголений нерв», Галини Вдовиченко «Маріупольський процес», які репрезентують події Майдану та на Сході України.

Метою української літератури є виховання національно свідомого громадянина України,  формування  й утвердження гуманістичного світогляду особистості, національних і загальнолюдських цінностей.

З огляду на національно-патріотичний аспект у навчанні української літератури зробимо окремі акценти на змістових і дидактичних складниках цих творів.

В інтерв’ю сайту «Літакцент» Володимир Рутківський зазначив, що у дилогії «Сині води»  «прагнув довести, що саме наші пращури-українці, а не Дмитрій Донський, були першими у світовій історії, хто розгромив татаро-монгольську орду. Навіть більше: саме переможці на Синіх водах стали переможцями і на Куликовому полі... Для мене головне не відтворення всіх деталей того часу, а дух вибраної епохи, її героїзм і значущість для нас» [9].

У центрі роману – епізод з історії Великого князівства Литовського, життя бродників – попередників козаків, які наприкінці книжки обирають нового отамана. Головні герої твору – князь Дмитро Боброк, великий литовський князь Ольгерд, воронівські хлопчаки Петрик і Тимко. Тут переплітаються дві фабульні лінії – історії князя Дмитра Боброка й Тимка – «людини з народу». Якщо центральною ідеєю першої фабульної лінії є уславлення боротьби за визволення рідного краю від наподників, то в другій автор зосереджує увагу на відсутності поділу героїв на позитивних і негативних за етнічними ознаками. «І між українців, і між татар є чимало достойних людей, а є зрадники і мерзотники» [11].

Переважна більшість персонажів дилогії – чоловіки, а от жінкам тут відведена роль або жертви, або господині. В світі сутичок і битв жінка сприймається в ролі берегині родинного вогнища, яка покірно чекає чоловіка і виховує дітей. Не важко помітити, що персонажі мають чіткий поділ на позитивних і негативних, однак є і суперечливий образ – великий князь Ольгерд. В окремих ситуаціях він несправедливий до князя Дмитра. Однак, якщо поглянути з іншого боку, то можна помітити, що Ольгерд керується інтересами держави, на чолі якої стоїть. Цілком у дусі Ярослава Мудрого: «Спершу закон, а потім – благодать».

Вцілому дилогія вчить читача любити батьківщину, а разом із тим – шанувати традиції і звичаї інших народів.

Відмова прийняти Шевченківську премію Василем Шклярем з рук Дмитра Табачника сприяла зростанню популярності  роману «Чорний Ворон». Однак значущість твору не обмежується комерційним успіхом. Велика цікавість є і до змісту. Патріотично налаштовані читачі  захоплюються мужністю і незламністю холодноярського отамана, а опоненти звинувачують автора у фашизмі та ксенофобії. Цим твір і привабливий для обговорення з учнями. Завдання вчителя – створити умови для дискусії, уникаючи нав’язування власних поглядів та оцінок.

Насамперед варто з’ясувати курйоз із назвою, адже і «Чорний ворон» (видавництво «Ярославів Віл»), і «Залишенець» («Клуб сімейного дозвілля») мають той самий текст. Не зважаючи на запевнення автора, що при написанні він користувався архівними джерелами, використовував документи, накази, звіти, а значна частина персонажів мають реальних прототипів, потрібно пам’ятати  - це суб’єктивний авторський погляд на описані події і«за ним не можна вивчати історичні події» [11].

Чорний Ворон утілює козацький психотип, для нього війна є способом життя. Автор не шкодує й лайливих слів у репліках головного героя, щоб показати ненависть повстанця до своїх ворогів. Варто звернути увагу на ідеалізацію персонажа, який підноситься до билинних богатирів, козаків-характерників. Героїчна особистість у романі «Чорний Ворон» не має гендерних обмежень. Нарівні з чоловіками воюють і жінки. Тут учні мають можливість провести паралелі з сучасними героями - захисниками рідної землі.

 За словами Олеся Ільченка, «Музей покинутих секретів» О. Забужко  - це річ, яка претендує на статус національної епопеї [5]. І, не зважаючи на невелику ймовірність прочитання роману такого об’єму (800 сторінок) учнями, вчителю варто сформувати бодай загальне уявлення про твір і його місце в літературному процесі. Адже історично відображені в романі події, що пов’язані з життям трьох поколінь (доби УПА і сталінщини, хрущовської «відлиги» і брежнєвських «заморозків», перебудови 90-х років), за словами О. Забужко, мають дати розуміння, чому Українська держава перетворилась на УРСР, чому наші політичні лідери не гідні влади, чому в Україні немає місця українській мові і культурі. Серед багатосюжетності роману дуже цікавими є саме розділи про УПА, яка воювала на два фронти – проти СРСР і Німеччини за Вільну Україну.

Це роман про вибір, який має зробити кожне покоління, про зраду  - «Батьківщини, Любови, Себе. Зраду  як дорогу, що веде до смерти... – за кожну зраду хтось так чи інакше має заплатити» [3].

Матусевич-батько зраджує собі як митець в умовах тоталітарного режиму, Адріан Ортинський зрікається «сродної праці», обравши матеріальні статки.

Найболючіше б’є зрада довіри бійців УПА Стодолею (капітаном Бухаловим). Огидність цього контрасно підсилюється образами молодих упівців, які свідомо йдуть на смерть за Україну.

Доля зв’язкової Олени Довган втілює думку: «жінка прийняла чужого за свого, а в любові не можна так помилятися, в любові це смертельно...», а спустошеність життя прийомного сина Стодолі – працівника архіву КДБ Павла Бухалова - письменниця пояснює причиною незнання родоводу, отже – з неможливістю усвідомити своє призначення в житті.

Ніби продовжує цю думку ключова фраза роману Люко Дашвар «Покров»: «Хто свою кров не ганьбить, тому вона -  покров! Захист надійний...». Так зі сторінок книги звертається до всіх поколінь нащадок харатерника Сірка, баба Кривошиїха [1].

Важливим чинником національно-патріотичного виховання є феномен Майдану у вищеназваному романі. Він є «промовистим свідченням жертовності заради безумовного дотримання прав людини та поваги до людської гідності, відстоюванням загальнонаціональних інтересів відмовою учасників від особистого заради досягнення спільної мети; багатомовністю, полірелігійністю змінює життя країни, життя героїв» [8]. Через сором перед майданівцями за втрачені гроші кидається з вікна Валя Озеров, Поля рятує живих, пам’ятаючи загиблого Ігоря, Мар’яна саме там відчуває потребу зібрати свою сім’ю докупи, Пітер закохується, Хотинський показує свою сутність, Аїда після прозріння сюди віддає дорогий одяг, віддає автівку та борг чоловіка у 200000 гривень.

В уста інтелігентного сивого чоловіка, що збирає сміття на Майдані, авторка вкладає важливі слова, зміст яких має дійти кожному українцю: «Бруд помічають сторонні. Якби той двір був вашим, ви б не константували біди, ви би щось із тим робили... Багато чого можна зробити, якщо ця країна вам рідна. Якщо ви не почуваєтесь сусідкою, яка вештається чужим двором. Сусідське не болить, тільки дратує. Болить тільки своє... Можна багато про що говорити, але краще таки... робити...» [1]. Це означає бути патріотом своєї країни.

Вартий прочитання і свіжий, винахідливий роман Юрія Винничука «Танго смерті». За своєю тональністю він пронизаний карнавально-бурлескними інтонаціями, перетворенням пафосних речей на фарс, веселеньку буфонаду. В цьому і впізнаємо індивідуальний стиль митця. В рецензіях погляди розійшлись, тому варто учням запропонувати висловити свою думку,  звертаючи увагу на суб’єктивність у описах Львова.  До речі, саме місто, а не люди тут виступає головним героєм.

Ще одним героєм є науковець Ярош, який досліджує давню та загадкову арканумську культуру  і натрапляє на згадки про спеціальну містичну музику арканумців: людина, яка чула її перед смертю, в наступному житті вміла згадати свої попередні втілення – і, наприклад, могла зустрітися з людиною, яку кохала багато десятиріч тому.

Ярош вирішує відшукати цю музику в старовинних манускриптах. А паралельно натрапляє на щоденник передвоєнних і воєнних років молодого львів’янина.

Він українець, а його кращі друзі – єврей, поляк і німець. Їх об’єднують не лише вуличні забави досить розбишацького характеру, а й те, що їхні батьки загинули в бою під Базаром (22 листопада 1921 року бівці Котовського розстріляли 360 патріотів). Усі вони загинули за Україну, і смерть їх супроводжувала пісня «Ще  не вмерла Україна». Через два десятиліття їх синам, чотирьом друзям – воякам УПА  лунатиме мелодія смерті.

Коли починається Друга світова, єврей потрапляє до концтабору, німець у нацистську армію, поляк в Армію Крайову, а українець в УПА. Єврей Йосип, музикант, як не дивно, виявився єдиним із чотирьох, хто вижив, він же виконував у Янівському концтаборі «танго смерті» (історичний факт, нацисти справді змушували в’язнів-музикантів грати танго під час розстрілів). Уже зовсім старий, він знайомиться з Ярошем.

«Танґо смерті» – це передусім ода патріотам Львова, єдиного українського міста, яке в 1939 році тримало оборону дев'ять днів (для порівняння, Франція (зібравши всі сили країни) – не змогла встояти за такий недовгий відтинок часу) [6].

Герой однойменного роману «Червоний» Андрія Кокотюхи, як і Чорний Ворон В. Шкляра, огорнений романтичним ореолом. Вони, усвідомлюючи власну приреченість, попри все воліють боротися до останнього. У книжці головний герой в дії  ніде не постає. Це збірний образ тридцятирічних, часто безіменних героїв того часу.

Безпосередня форма художнього твору - імітація «журналістського розслідування», поштовхом для якої було завдання написати статтю до дня миліції. Так Григорій Титаренко по крихтах відшуковує інформацію про Данила Червоного, а згодом його племінник знімає про це документальний фільм.

Образ поданий схематично, через оцінки й розповіді оточуючих: то як патріота і талановитого стратега (викриття псевдобандерівців), то як звичайного чоловіка, що турбується про свою вагітну дружину, то як про біологічну істоту, перед якою одне завдання – вижити, коли потрапив до табору. Скорина зауважує, що типологічно герой близький до образу Григорія Многогрішного        («Тигролови»     І. Багряного), бо девізом їх життя є «Краще вмерти біжучи, ніж жити гниючи» [11].

Все описане автором має документальну основу — аж до того, як спецслужба ловила повстанського ватажка «на жінку». Або те, що у 1950-х у радянських таборах Півночі діяла розгалужена підпільна націоналістична мережа. Або те, що за збирання фактів про повстанців у 70-х потрапляли в «дурку».

Отже, письменник ще раз привертає увагу до трагічної і неоднозначної сторінки нашої історії – партизанської війни, яку вели бойові підрозділи ОУН-УПА з радянським тоталітаризмом.

Марія Матіос теж звертається до подій того ж часу, але її герой не ідеальний патріот (Як в О. Забужко, А. Кокотюхи, В. Шкляра), а  українець, якого чужа влада перетворила на вбивцю, використавши в боротьбі проти УПА. На його руках кров невинних односельців, яких випадково проткнув щупаком через стіну, виконуючи наказ. Його ніхто не судив, він «сам себе судив у час безсоння і страху», але не совістю: шукав винних у тоталітарному режимі. Всепрощення і примирення з минулим не відбулось. Тому, як стверджує автор: «Армагедон уже відбувся». А зачепив основу основ – людську душу. Бо і сини Івана «ніколи не мали серця на батька так само, як він не мав душі для них». І коли батько помер, не плачуть, не поспішають ховати за всіма обрядами, а залишивши тіло на самоті, перекидають все навколо верх дном заради скарбу. Н. Косинська сприймає твір М. Матіос як повість-застереження, повість-пророцтво, в якій на першому плані – проблема покари й відплати за гріхи [7].

«Відлуння: від загиблого діда до померлого» Лариси Денисенко  - роман про злочин і покаяння. Дід головної героїні  баронеси Марти Отто фон Вайхен помер у  2011 році у психіатричній лікарні. Досі  родина вважала, що він загинув в 1943р. на Житомирщині під час Другої світової війни. Ці обставини розслідує Марта. Виявляється, арієць-нацист по-звірячому закатував єврейку-перекладачку, яка була на нього схожа, бо злякався, що його можуть визнати євреєм. Розплата – злочинець збожеволів.

Найвагоміша ідея роману реалізується у вставній новелі про трьох названих сестер: українку Лілю, єврейку Розу й німкеню «Маргарете». Їхня історія перегукується з пригодами чотирьох друзів (українця, поляка, єврея і німця) в романі «Танго смерті» Ю. Винничука. Також на сторінках твору примиряться нащадки ворожих таборів – Марта і Марат, онук вбитої її дідом жінки. Марат навіть е хресним батьком її дитини.

У підсумку варто підвести учнів до думки про необхідність подолання усіх ментальних перешкод і стереотипів: представники всіх національностей можуть і повинні жити в мирі і злагоді.

Завдяки роману Світлани Талан «Оголений нерв» жителі Західної і Центральної України можуть побачити інший український Схід. Це не хроніка подій. Всі події розгортаються навколо однієї пересічної сім’ї, де «брати і сестри стали ідейними ворогами, багаторічна дружба розривається, як тоненька павутинка, подружжя розлучаються, батьки відмовляються від своїх дітей, а діти – від батьків». Компанія з кодовим словом «Лугандія» - авторська вигадка, але ці люди є втіленням ідей, які там позиціонуються. Гена, отримавши поранення на Майдані, йде  добровольцем в АТО, бо розуміє, що для кращого життя потрібні реальні дії. З ним пішла і Уля, яка виявляла неабияку сміливість від самого початку змін в країні. В рядах ополченців загинули Яків  та Іван, Льоня підірвався на розтяжці, Ніка застрелили, бо дізнались, що він працював для української армії розвідником, а Антон втік з міста.

«Сепаратизм – це вірус і його потрібно лікувати», - говорить головна героїня твору Настя Бидлота. - «Шкода, що правда до хворих на путінізм приходить до них трагічно, через кров і смерть кращих синів країни» [12].

«Маріупольський процес» Галини Вдовиченко показує як любов і війна дали відчуття належності до цієї країни, бо в житті існує щось набагато важливіше за ненависть. Ольга – сепаратистка, годує «денеерівський» загін. Роман – потрапив під обстріл цього загону, а потім до полону. «Я бачив пекло, бо я був під Іловайськом. Усі мої побратими загинули, а то були люди зі щирого золота. Мене врятувала дівчина з-під Маріуполя...» ....«Я не знаю, що він зі мною зробив, той полонений львів’янин, але я більше не бачу в ньому ворога...» [11].

Настрій, дух подій, портрети їхніх учасників постають дуже органічними. Тим більше на сторінках книжки з’являється чимало реальних історичних подій, включно з іловайською трагедією.

«Ще один текст, який природно доєднався до корпусу прози про АТО (корпус, що стрімко складається й уже навіть ієрархізується). Твір, котрий заново порушує питання: як говорити про війну? взагалі чи можна про неї говорити – у присутності і за звернення до емоційно включеного в описану реальність читача?.. Відповіді досі немає» [4].

Художня література завжди виступала своєрідним віддзеркаленням свого часу, епохи. Її світ, хоч і пропущений крізь призму вигадки своїх творців, все одно вміщає іноді більше правди, ніж історичні чи документальні дані. Кожна доба може побачити себе в літературі, що, мов дзеркало, показує всі її невдачі, похибки, деякі риси гіперболізує, над дечим іронізує, щось замовчує, щоб згодом краще показати, щось витягує наверх, а згодом приховує. Саме тому те, що воно показує і як воно це робить, буває іноді таким болючим, гострим і різко реагує на найменші зміни всередині суспільства, особливо негативні.

Мораль і духовність – два обов’язкові чинники формування національної гідності молодих громадян України. Сучасна література України, попри всю свою строкатість і обмежене розповсюдження, здатна виконувати роль поводиря нації та пробуджувати національну гідність молоді.

 

Список використаних джерел та літератури

1. Дашвар Л. Покров: роман / Дашвар Люко. – Харків: Книжний Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». –  2016. – 384 с. (дод. наклад)

2. Дорогань С.О. Формування світоглядної культури майбутнього вчителя засобами української літератури. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук Київ, 2005 [Електронна версія]/  // http://www.lib.ua-ru.net/inode/6619.html.

3. Забужко О. Успішний — той, хто найбільше вкрав і купив “Бентлі”. Який Стус? Який Шевченко? [інтерв’ю Мирослави Барчук] [Електронна версія]/ О. Забужко. – Режим доступу: http://tvi.ua/program/2013/07/17/homo_sapiens_vid_17072013

4. Загоровська Л. Про «стокгольмський синдром» в українських реаліях [Електронна версія]/ Л. Загорська. – Режим доступу: http://ukrainka.org.ua/node/5787

5. Ільченко О.  «Музей…» відомого автора [Електронна версія] / О. Ільченко. – Режим доступу: http://www.forumn.kiev.ua/2010-04-95/95-12.html

6. Корнелюк І. Інтелектуальний рахунок Винничука. Рецензія на роман "Танґо смерті"[Електронна версія] / І. Корнелюк . - Режим доступу: http://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2012/12/121213_book_2012_review_vynnychuk_sd.shtml

7. Косинська Н. Есхатологічні мотиви у повісті «Армагедон уже відбувся» Марії Матіос [Електронна версія]/ Н. Косинська. – Режим доступу: http://artchive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvmdu/FiL/2012_10/24.htm

8. Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах [Електронна версія]. -  Режим доступу: http://kyiv-oblosvita.gov.ua/2014-2015-navchalnij-rik-1/102-patriotichne-vikhovannya-yunogo-pokolinnya

9. Рутківський В. Інтерв’ю сайта «Літакцент» [Електронна версія]/ В. Рутківський. – Режим доступу: http://litakcent.com/2011/07/26/15394/

10. Скорина Л. «Літературна мозаїка» (огляд сучасної української прози)// Бібліотечка «Дивослова». – 2014. - №1 (103). – С. 25-61.

11. Улюра Г. Донбаський полонений [Електронна версія]/ Ганна Улюра. - . – Режим доступу: http://litakcent.com/2015/10/16/donbaskyj-polonenyj/

12. Художнє осягнення історії і сучасності: огляд української прози останніх років [Електронна версія]. - Режим доступу: http://biblio.lib.kherson.ua/hudozhne-osyagnennya.htm



Создан 19 апр 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником