Дзбанок Сонця


сайт вчителя-словесника Губчанського НВК
Нич Тетяни Миколаївни

«На гарні часи» (з автографа Я. Дубинянської)

Яна Дубинянська. Свій час [Текст]: роман/Яна Дубинянська; переклад з рос. Вікторії Стах. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 464 с.



Ой, яка книжка! Читати просто, щоб читати. Нема поняття до чого дійдеш, яка розв’язка, але її і не чекаєш... Сторінки минають одна за одною, події наступають абзацом на абзац, а героїв тримає час. Десь він стоїть, десь летить стрімголов, хтось ним вправно керує сам, а комусь необхідна допомога інших. Структура тесту – постмодерністична: кострубата й заплутана. Важко в тексті побачити автора як такого, а ближче до кінцівки всі ці повноваження взагалі перепали одному із героїв. Вражає! Несподіваний поворот, однак закономірний фінал. Сильно. А розв’язка хай станеться в свідомості читача.

Сторінки книжки спонукають до роздумів над «Своїм Часом». Так, як «Плебс-кварталу бояться всі. Цієї хисткої, аморфної, безвісної колонії людських організмів без щонайменших ознак індивідуальності»(32), так кожен з нас хоче відчувати себе особистістю, яка  важлива  в цьому світі, життя якої має сенс. Головне не збитись з дороги, не стати таким, як всі. Хоча, якщо придивитись, ті «всі» – теж різні. Кожен розпоряджається своїм часом на власний розсуд. І від того залежить їх майбутнє. Лише одна істота може бути щаслива завжди, бо « нічого не знає про час» (Паютка), 36

Читач замислюється над цікавими тезами:

-  що щастя можливе за умови «що менший і непроникніший [світ] для чужих, то легше підтримувати свій, окремішній час»( 41), тобто в  своїй сім’ї;

- що «справжня індивідуальність людини не в тому, чим вона володіє і розпоряджається, а в тому, якою вона є сама. Ми в наших норах, у хроносах та особистих просторах, давно перестали зважати на себе і не помітили, як втратили власну подобу» (253)

- що «втрата соціальних зв’язків, вела до занепаду цивілізації, а перманентний стан самотності – до духовної деградації»(110)

- «свій локальний час доводиться обмежувати невеличким простором, тому що у світі занадто багато людей, готових зазіхнути на нього, внести свої власні, катастрофічні для нас корективи»(297)

- що «коли приходять вірші, ти впритул не бачиш ні розстеленого ліжка, ні пилу на книжках: просто налаштовано інакшу оптику, діють інакші механізми світобудови, хворобливо тонкі, здатні зупинитися від непевного слова за вікном, але абсолютно нечутливі до безладу та немитого посуду» (298)

- що «чекання... це завжди вимушений, перехідний стан, вихоплений з життя якимись зовнішніми причинами, - і цю лакуну конче було чимось прикрити, залатати,  не дозволяючи болюче розірватися своєму часу» (299)

-що «читання – унікальна річ, воно, як рідина, заповнює собою будь-яку форму, провал, розрив: до міліметра, до півсекунди»(300)

- що «література заступає життя, заповнює собою порожнечу, а якщо порожнечі немає, вона просто втрачає сенс, витісняється з простору чимось матеріальнішим і справедливішим»(301)

- що «ми можемо взяти і зупинити час, якщо ми щасливі. Але відмотати у зворотньому напрямку, повернутися в той час, де залишилося його щастя, не здатен ніхто»(304)

- що «у кожної людини є свій час. І можна ним керувати. Прискорюватися, сповільнюватися, синхронізуватися... якщо бажаєш. А якщо ні – так і залишається у своєму. І це нормально. Ніхто не лізе у чужий час»

- але «є об’єктивні причини бути постійно вбудованим у чий ще час – це родина» (321)

- що «людина може випадати з часу в тому разі, коли не має нікого і нічого, з ким і заради чого варто було б його ділити, свій час... або якщо письменники, філософи чи музиканти»(328)

- що «поспішати – не значить прискоритись» (365)

 

Цікаві незвичні художні прийоми метафор, порівнянь та епітетів:

«Зате її допитливість була чесна і жвава, мов сонце за шибкою» 102

«Але сміх вщух. Не урвався, а просто вичерпався сам собою, немов усотався в щілини бруківки» 106

«...лише Богдан нічого не робив, стримів у часі, мов стовп у морській воді, бовтаючи ногами» 170

«Я дивлюсь під ноги... лише туди, вниз, бо якщо звести очі – нахромишся, мов на безліч загострених голок чи лазерних променів, на чужі погляди» (248)

 «У людей, які це тримали, були застиглі, а точніше, дуже-дуже повільні обличчя»(268)

«Вона всміхнулася – і всю його реально виплекану іронію вмить звіяло протягом у напіввідчинену навскоси горішню четвертину вікна» (272)

 

 

 


 




Создан 22 апр 2017



  Комментарии       
Всего 1, последний 7 мес назад
tanya-nich 22 апр 2017 ответить
Моя улюблена цитата з книжки: «Самі: дивовижна граматична форма, оксюморонна за своєю суттю, що так тонко і точно висловлює сусність кохання. Однина, схована в множині.Самі – отже, лише вдвох, і більше нікого: ніде, взагалі, ніякого зовнішнього світу немає в принципі за цими стінами і тонкими смужками бамбукових жалюзі на вікні. Нічого, нікого, і ніколи, і не потрібно»(201)
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником